День 2. 13.09
Зараз я у Львові. Переїхала сюди 8 березня 2022 року потягом з Одеси. Я не відчуваю себе тут так само, як вдома.

Коли я гуляла вузькими і шумними вулицями Львова, я буквально бачила цей шум і розуміла — це не моє місце. Воно таке дивне і незнайоме для мене, не схоже на жодне з місць, де я жила і працювала до того. Для мене дуже важливо відчувати оточення і грати з його межами і поверхнями, щоб робити свою мистецьку роботу. Тут я все ще відчуваю себе чужачкою.

Я, насправді, не розумію, чи це те, що я перебуваю у тривожному стані вимушеного переміщення, чи через ці холодні стіни будівель і нагромадження маси людей на вулицях. Коли я гуляла з диктофоном, я втомилася. Це було щось таке, як уві сні, коли намагаєшся щось зробити, але не можеш підняти руки. Коли намагаєшся відкрити двері, а ручка сиплеться крізь пальці, наче пісок.

Але я хочу прокинутись.

День 3. 14.08
Зрештою, я все таки вирішила спробувати найгірший досвід слухання навколишніх звуків, прокладаючи свій маршрут крізь найгучніші (в усіх сенсах) місця дорогою до нашої львівської майстерні (декілька з цих точок я проходжу щодня).

Тож я ввімкнула пряму трансляцію і вийшла. Перші хвилини мого шляху проходять тихою вулицею, де я зараз живу — Івана Вишенського, сюди гамір міста майже не просочується. Але далі я виходжу на голосну дорогу, що підхоплює мене, як бурхливий потік гірської річки, і збиває з ніг тисячами джерел звуку: трамваї, машини, автобуси, вуличні ліхтарі, різні люди, плач немовлят, і все це продовжується нескінченним потоком шуму.

Мені також дуже пощастило впіймати дві сирени повітряних тривог (спасибі нашим емансипаторам!)

Я пройшла весь маршрут туди та повернулась додому. Але, прийшовши, усвідомила, що захворіла.

Я розумію, що мені потрібно це подолати, але тут потрібна сила. Мені потрібно, щоб зі мною були найближчі люди, але вони на відстані. За ці місяці Я стала домом для себе, але Я не існую без сім'ї та друзів. Це житло в мене теж забрали.

День 4. 15.08
Мені дуже сподобалося слухати запис свого стріма. Цей переривчастий нойз, який загадковим чином передав моє враження ще краще, ніж я могла б уявити. Але в місто я більше не піду. Цей довід мене знесилив, тому я б не хотіла траслювати його в маси.

Вчора після прослуховування я відчула, що таке стрім, особливо коли інші люди мені розповіли, що були зі мною в певні проміжки часу. Це схоже на відео, але більш абстрактно. Мені особисто це ближче.

Далі я почала уявляти, як було б добре роздати моїм близьким та друзям по такому стрімбоксу і спілкуватися через такі непередбачувані звуки навколишнього середовища. Але, на жаль, найближча мені людина наразі не може передавати звуки навколо себе та своє місцезнаходження. Тому єдиний шлях налагодити стрім-канал з ним — матеріалізувати зв'язок в потяг, який нас поєднає.

day 2. 13.09
I'm currently in Lviv. I moved here on the 8th of March 2022, traveling by train from Odesa.
I don’t feel the same here as I did at home.
When I was walking into the narrow and loud streets of Lviv I thought - ‘It’s not my place’. It’s so weird and unfamiliar in comparison with the places I used to work and live in. For me, it’s so important to feel my surroundings and to play with their edges in order to make my artistic work. Here I still feel like a stranger.
I don't actually understand if it’s because of being in this uncomfortable state of displacement, or whether it's because of the cold walls of buildings and masses of people on its streets.
When I walked with my recorder, I became tired.
It was something like the way you feel in a dream when you try to do something but can't raise your hands. When you try to open the door but the door handle has disappeared. But I want to wake up.

day 3. 14.09
I decided to try and make the worst possible listening experience by walking through the noisiest and most annoying places on the way to my studio (the route that I take every single day).
So, I put on the live stream and went out. The first few minutes of my route are on the quiet street where I live (Ivana Vushenskogo), where fewer noises from the rest of the city can seep through. From there, it was a long journey with thousands of competing sound sources - trams, cars, buses, street lights, different people, crying babies. All of these, for me, became an endless flood of noise. You can hear it directly in my recording (#1).
I was also very lucky to capture two alarms sounding (thanx to our emancipators!), so I made my way back home, where I then started to feel sick.

I understand that I need to go through this, but I need a force. I need my closest people to be here with me, but they are currently at a distance. During these months I have become a home for myself, but I feel that I don't exist without my family and friends. This home has also been taken from me.

day 4. 15.09
I really enjoyed listening to the recording of my stream from last night for a long time. This fitful noise mysteriously explained my impressions even better than I could have imagined. But I will not go to the city again. This experience has exhausted me, and I would not like to broadcast it to the masses.
Yesterday, after listening, I clearly felt what a stream is, especially when other people told me that they were talking to me at certain intervals. It's like a video, but more abstract. It feels closer to me personally.
then I began to imagine how good it would be to distribute streamboxes to my relatives and friends and communicate through such unpredictable sounds of the environment. But unfortunately, the closest person to me cannot currently transmit the sounds around him and his location.
Therefore, the only way to establish a stream channel with him is to materialize the connection into a train journey that will connect us.

Партнери проєкту:

Музей сучасного мистецтва Одеси, громадська організація «Слушні речі», платформа культури пам’яті Минуле / Майбутнє / Мистецтво, Wave Farm, мистецький кооператив Soundcamp та платформа Acoustic Commons.

Проєкт був підтриманий Британською Радою в рамках Сезонів культури Велика Британія/Україна 2022, а також програмою Креативна Європа.

Project partners:

Museum of Odesa Modern Art, NGO Slushni Rechi, cultural memory platform Past / Future / Art, Wave Farm, Soundcamp, Acoustic Commons.

This project is supported by the British Council under the UK/Ukraine Season of Culture and Creative Europe.

Після першого стріму спільно з партнерами  нам вдалось організувати ще два публічні стріми на радіо. Також вдалось пострімити на фінальній виставці від Acousticommons в Марселі.

Наступний стрім називався "Чверть", він став частиною аудіоінсталяції на фестивалі, який ми спільно з колетивом художників організували на початку листопада 22 року у Львові. Фестиваль присячений маловідомій музиці та культурі DIY, що є одним з основних підходів у створенні робіт у нашому комюніті.

5 листопада я транслюватиму звук з фестивалю, який організовую спільно з друзями та творчою спільнотою. Фестиваль DIY-культури «Чверть» відбудеться у Львові, і це буде перша подія, яку ми організовуємо від початку повномасштабного російського вторгнення.

На нашу діяльність дуже вплинуло те, що багатьом довелося змінити своє місцезнаходження. Більшість налагоджених зв'язків, що формувалися у фізичних просторах, — зруйновано. Але ці зруйновані зв'язки стають підґрунтям для методів DIY.

Цей стрім — про кожного артиста_ку та учасника_цю, про їхній досвід роботи після повномасштабного вторгнення. Багато хто з нашої спільноти змінив свій рід діяльності: більшість волонтерять, інші намагаються ретранслювати свій досвід війни й тим самим допомогти собі та іншим пережити його.

Ми залучаємо до фестивалю людей, які, як і я, переїхали у Львів, а також учасників, що залишились у рідних містах. Нам було важливо організувати подію, щоб дізнатися більше одне про одного та підтримати в нових умовах. А також пройти крізь новий етап у нашій взаємодії, а в деяких випадках — заново налагодити зв'язки. Наша робота важлива і цінна, і я хочу про це пам'ятати.

Воркшоп зі стрімінгу звуків надихає мене досі. Мені важливо було чути думки інших учасників, бачити, що у багатьох схожий досвід з моїм. Я хочу поділитися новими знаннями з іншими музикантами та музикантками з України, показати роботу стрімбоксу. Я також планую використати записані під час воркшопу звуки у виступі з власним музичним лайвом.



_____________________________________________________________

On November 5th, I’ll be streaming audio from a festival that I’m organizing with friends and the creative community. The DIY culture festival Chvert (‘Quarter’) will take place in Lviv and it will be the first event we have organized since the beginning of the full-scale Russian invasion.

Our activities were greatly affected by the fact that many of us were forced to relocate. Most of the established connections that had been formed in physical spaces have been destroyed. But these broken connections have become the basis for new, DIY methods.

This stream is about each of the artists and participants, and their experience of making work after the full-scale invasion. Many within our community have changed their activities: most are volunteering, while others are trying to relay their war experience and thereby help themselves and others to survive it.

We invite people who, like me, moved to Lviv as well as participants who stayed in their hometowns to contribute to the festival. It was important for us to organize an event that will allow us to learn more about each other and support each other within these new conditions. Also, helping us to reach a new stage within our interactions, and in some cases to re-establish ties. Our work is important and valuable, and I want to remember that.

The sound streaming workshop still inspires me. It was important for me to hear the opinions of other participants and to see that many have similar experiences to mine. I want to share this new knowledge with other musicians from Ukraine and to share the possibilities of the streambox. I also plan to use the sounds recorded during the workshop in a performance in combination with my own live music.

https://acousticommons.net/listen/land-to-return/project_1_05_nov#

What surprised me the most in Mykolaiv was how people learned to be and continue to live in places that look like absolute ruins.

When I came to the BEAUTY STUDIO, I was shown the first room rented out as a workshop. It was the only survivor room left on this floor.

despite this, other rooms providing their function, and the craftsmen came out to quickly restore the work process here.

The image of a "semi-bus" that cut through completely dark streets with its half, as if it was cut lengthwise, really deeply engraved in my eye. Only one headlight was ON and through the darkness only this part of his body could be seen.

The impression of life, which continues to exist in individual separate parts, jumped from the city in general. It was as if all the important organs had simply moved to the surviving part of the body. It is as if it has learned to cope with the changed form and continues in a smaller volume.

Credits

Kseniia Shcherbakova
Locus Sonus
Land To Care, Land To Return
Acoustic Commons
Soundcamp